Незаконність перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні.

І

Правові норми, які регулюють перебування Чорноморського флоту Російської федерації в Україні.

Після розвалу радянського союзу в Україні залишився Чорноморський флот радянського союзу. Проте на відміну від інших військових формувань, що на момент розвалу союзу залишалися на території України, Чорноморський флот не склав одностайної присяги на вірність Україні. Велика кількість особового складу Чорноморського флоту СРСР виявила бажання перебувати у складі військових формувань Російської Федерації. Саме таким чином виникло питання поділу Чорноморського флоту СРСР.

9 червня 1995 року було укладено Угоду між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту.

Згідно ст.2 Угоди між Україною та Російською Федерацією щодо Чорноморського флоту від 09.06.1995 р. Основна база Чорноморського флоту Російської Федерації з розміщенням у ній штабу Чорноморського флоту Російської Федерації розташовується в м. Севастополі. Чорноморський флот Російської Федерації використовує об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єктів оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення в Криму.

Дана Угода встановила, що в Севастополі роміщена іноземна (російська) військова база, проте дана Угода не встановлювала строку перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні.

28 червня 1996 року Верховною Радою України прийнято Конституцію України.

Згідно ст.8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ч.1 ст.9 Конституції України Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ч.2 ст.9 Конституції України Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Згідно ч.6 ст.17 Конституції України На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Враховуючи те, що ще до прийняття Конституції України в Україні вже була розміщена іноземна військова база, то законодавець у Перехідних положеннях Конституції передбачив, що вона може існувати тільки тимчасово і тільки на умовах оренди.

Так, згідно п.14 Перехідних положень Конституції України Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Таким чином Конституція дозволяє тільки тимчасове перебування іноземних військових формувань в існуючих військових базах. Оскільки питання строку перебування Чорноморського флоту Російської Федерації не було визначене раніше, то 28 травня 1997 року було укладено Угоду між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту та Угоду між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Згідно ч.3 ст.25 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 р. Ця Угода укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування. Термін дії Угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії.

Згідно ст.1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року Порядок використання об'єктів Чорноморського флоту, за винятком згаданих у статтях 2 і 3 цієї Угоди, визначається Українською Стороною. Перелік та параметри об'єктів, які використовує Україна, містяться у Додатку N 1.

У вищезазначених договорах не вказується, що перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні є тимчасовим, а також не зазначено обов’язку російської сторони вивести Чорноморський флот Російської федерації з України.

Президент України Янукович Віктор Федорович в обмін на зменшення ціни на газ 21 квітня 2010 року підписав Угоду між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, якою продовжив строк перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні.

Згідно ст.1 Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010р. Сторони подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року на двадцять п'ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

ІІ

Норми, які регулють час перебування Чорноморського флоту Російської Федерації абсолютно суперечать конституційному поняттю «тимчасового перебування».

Норма п.14 Перехідних положень Конституції України, яка є нормою прямої дії, вказує, що використання існуючих військових баз на території України можливе виключно для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах ....

Отже норми міжнародних договорів, які передбачають або допускають постійне перебування іноземних військових формувань на військових базах на території України, - суперечать Конституції України.

Деякі аналітики притримуються підходу:

«якщо в угоді не вказано, що перебування флоту є безстроковим (постійним, вічним), то значить перебування є тимчсовим», або

«якщо в угоді вказано про тимчасове перебування чужого флоту, то воно є тимчасовим, навіть якщо норми угоди допускають ситуацію вічного перебування чужого флоту в Україні».

Проте такі підходи не є вірними. Як показує практика, формулювання норми про перебування іноземних військових формувань можуть передбачати:

• • Однозначно тимчасове перебування (з чіткою кінцевою датою (терміном) без можливості продовження строку);
• • Однозначно постійне перебування (зовсім без визначання строку перебування);
• • Можливість регулювання строку перебування, що може по факту допускати як тимчасове перебування так і постійне перебування (наприклад у залежності від політичної волі керівництва держави).

Слід вияснити чи умови укладених міжнародних договорів свідчать саме про тимчасовість перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації в Україні. Для того, щоб встановити факт, що міжнародні договори передбачають саме тимчасове перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні – слід вияснити чи можна встановити з укладених міжнародних договорів конкретну дату коли Чорноморський Флот Російської Федерації покине Україну.

Згідно ч.3 ст.25 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 р. Ця Угода укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування. Термін дії Угоди автоматично продовжуватиметься на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за один рік до закінчення терміну її дії.

Згідно ст.1 Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010р. Сторони подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року на двадцять п'ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

Таким чином у зв’язку з тим, що вищенаведені міжнародні угоди передбачають автоматичне продовження терміну їх дії, а також продовження строку їх дії шляхом укладення окремої угоди (від 21.04.2010р.), то, як наслідок, неможливо встановити дату коли Чорноморський Флот Російської Федерації покине Україну, а також, як наслідок автоматичного (чи неавтоматичного договірного) продовження строку, вищенаведені міжнародні угоди допускають, що російський флот ніколи не покине Україну.

З цього випливає, що неможливо стверджувати, що вищенаведені міжнародні угоди передбачають саме тимчасове перебування російського флоту.

Така правова позиція також підтверджується ч.а) п.1 ст.5 Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» від 22 лютого 2000 року. Необхідними умовами, яким має відповідати міжнародний договір України щодо порядку допуску і умов перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, є: тимчасовість, тобто чітка визначеність та обмеженість у часі такого перебування.

Таким чином умови Угод про строк перебування російського флоту, з яких неможливо встановити кінцевий термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні – суперечить Конституції України, а також умови Угоди про продовження строку (первинного встановлення строку) перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні – суперечить Конституції України.

Додатковим підтвердженням вищенаведеного підходу про законодавчу вимогу чіткого заначення строку тимчасового перебування є наступне:

Президент України Указом Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2010 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях від 12 травня 2010 року N 614/2010, Указом Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2011 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях від 22 квітня 2011 року N 495/2011, Указом Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2012 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях від 18 травня 2012 року N 332/2012 допускає (за згодою Верховної Ради України) на територію України іноземні військові формування, в тому числі російські, для проведення різних військових навчань. При тому для кожного військового формування чітко було визначено строк тимчасового перебування в Україні, в тому числі і для російських військових формувань.

Згідно ч.2 ст.6 Угоди між Російською Федерацією та Республікою Білорусь про Стратегічні сили, які тимчасово розміщені на території Республіки Білорусь від 20 липня 1992 року Скорочення Стратегічних сил, які тимчасово розміщені на території Республіки Білорусь, здійснюється шляхом їх виводу на територію Російської Федерації протягом семирічного періоду, як це передбачено в Договорі СНО, відповідно до планів-графіків узгоджених Міністерством оборони Російської Федерації та Міністерством оборони Республіки Білорусь і Головним командуванням Об’єднанням Збройних сил Співдружності Незалежних Держав.

Згідно ст.16 Угоди між Російською Федерацією і Республікою Казахстан про Стратегічні ядерні сили, які тимчасово розміщені на території Республіки Казахстан від 28 березня 1994 року Дана Угода залишатиметься в силі до повного розформування СЯС, які тимчасово розміщені на території Республіки Казахстан, якщо Сторони не погодять інше.

Згідно п.3 Договору між СРСР та США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь від 31 липня 1991 року кожна із сторін обмежує сумарну закидувану масу своїх розгорнутих МБР і розгорнутих БРПЛ таким чином, щоб через сім років після вступу в силу даного договору і в подальшому така сумарна закидувана маса не перевищувала 3 600 тон.

Згідно ст.2 Угоди між Російською Федерацією і Республікою Молдова про правовий статус, порядок і строки виведення військових формувань Російської Федерації, які тимчасово розміщені на території Республіки Молдова від 21 жовтня 1994 року перебування військових формувань Російської Федерації на території Республіки Молджова є тимчасовим. Російська сторона з врахуванням технічних можливостей і часу, який необхідний для облаштування військ на новому місці дислокації, здійснить виведення вказаних військових формувань протягом трьох років з дня вступу в силу даної Угоди.

Згідно п.8 ст.1 Договору між Російською Федерацією і Республікою Грузія про правовий статус військових формувань Російської федерації, які тимчасово знаходяться на території Республіки Грузія від 9 жовтня 1993 року Для цілей даного Договору нижчевказані терміни означають: «перехідний період» - час перебування військових формувань Російської Федерації на території Республіки Грузія.

Згідно ст.2 даного Договору Планомірне виведення військових формувань Російської Федерації регулюється окремою угодою.

Згідно ст.34 даного Договору Даний Договір залишається в силі до кінця 1995 року і автоматично продовжується на (один) трьохрічний період, якщо жодна з сторін не повідомить в письмовій формі іншу Сторону за один рік до закінчення первинного строку про своє бажання припинити дію договору.

ІІІ

Реакція судів України на незаконні міжнародні угоди.

26 грудня 2000 року Конституційний суд України виніс Ухвалу №65-у/2000 у справі №2-66/2000 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України".

Ухвала мотивована тим, що автори конституційного подання обґрунтовують неконституційність Закону про ратифікацію Угод щодо Чорноморського флоту посиланням на те, що ряд положень цих Угод не відповідає нормам Конституції України (статей 8, 9, 13, частини сьомої статті 17, статей 18, 58, пункту 14 Перехідних положень Конституції України). Аналіз матеріалів справи в цій частині дає підстави для висновку, що порушені в конституційному поданні питання стосуються не самого Закону про ратифікацію, а тексту ратифікованих ним міжнародних договорів, тобто питань, щодо розгляду яких мають право звертатися інші суб'єкти (частина перша статті 151 Конституції України).

У зв’язку з цим суд ухвалив відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".

20 квітня 2010 року Конституційний суд України виніс Ухвалу №27-у/2010 у справі №2-27/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України.

Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України. Автори клопотання просять дати відповідь на питання "чи застосовується в аспекті положень частини сьомої статті 17 Основного Закону держави норма пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, за якою використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто безумовно один строк, який визначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі зазначеного пункту, і не може бути продовжений у часі".

На думку народних депутатів України, норми розділу XV "Перехідні положення" Конституції України застосовуються "до конкретного випадку, тобто одноразово", а "після завершення строку дії норм розділу XV "Перехідні положення" Конституції України мають застосовуватися лише ті положення Основного Закону України, які містяться в його основній частині і мають базовий характер".

Аналізуючи конституційне подання, Конституційний Суд України вбачає, що народні депутати України звернулися не щодо офіційного тлумачення положень Конституції України, а про практичне застосування норм Основного Закону України в майбутньому, що є фактично консультацією з правозастосування.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Ухвалі Конституційного Суду України від 31 березня 2010 року N 15-у/2010, офіційне тлумачення і застосування правових норм - різні види юридичної діяльності. Надання консультацій чи роз'яснень щодо застосування правових норм до конкретного випадку, пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування є правозастосовною діяльністю і не належить до повноважень Конституційного Суду України.

Суд відмовив у відкритті провадження оскільки питання, поставлені у конституційному поданні, непідвідомчі Конституційному Суду України, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

10 лютого 2010 року Президент України – Віктор Андрійович Ющенко звернувся до Конституційного Суду України з Конституційним поданням, у якому клопотав дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України, при цьому поставив питання: "чи застосовується в аспекті положень частини сьомої статті 17 Основного Закону держави норма пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, за якою використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто безумовно один строк, який визначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі зазначеного пункту, і не може бути продовжений у часі. ".

Автор клопотання наголошує на тому, що Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу, передбачивши в Конституції України положення, за яким не допускається розташування на території України іноземних баз (частина сьома статті 17), заклала в Основному Законі України можливість тимчасового використання існуючих на території України військових баз для перебування іноземних військових формувань (пункт 14 розділу XV "Перехідні положення"). На підтвердження своєї позиції стосовно тимчасового характеру перебування іноземних військових формувань на території України суб'єкт права на конституційне подання посилається на стенограму пленарного засідання Верховної Ради України від 25 червня 1996 року, на якому обговорювався проект Конституції України, зокрема положення частини сьомої статті 17, пункту 14 розділу XV "Перехідні положення", та аналізує її.

Слід зауважити, що Президент України Ющенко В.А. подав це Подання за два тижні до закінчення строку свої повноважень.

20 квітня 2010 року Конституційний суд України виніс Ухвалу №26-у/2010 у справі №2-26/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України

Суд прийшов до висновку, що фактично глава держави порушив питання не про офіційне тлумачення положень Конституції України, а про їх застосування в майбутньому, тобто щодо надання консультації з правозастосування.

Конституційний Суд України виходить з того, що офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Надання консультацій чи роз'яснень щодо застосування правових норм до конкретного випадку, пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування в конкретному випадку є правозастосовною діяльністю і не належить до повноважень Конституційного Суду України (Ухвала Конституційного Суду України від 31 березня 2010 року N 15-у/2010).

Суд відмовив у відкритті конституційного провадження оскільки поставлені в конституційному поданні питання непідвідомчі Конституційному Суду України, що є підставою для відмови у відкритті конституційного провадження у справі згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Слід звернути увагу, що одразу на наступний день, тобто 21 квітня 2010 року Янукович В.Ф. підписав Угоду про продовження строку перебування Чорноморського флоту РФ в Україні.

Для правильного розуміння підстав для відмови у порушенні конституційного провадження у двох останніх випадках слід такох розглянути Ухвалу Конституційного суду від від 31 березня 2010 року №15-у/2010, на яку двічі роблено посилання.

31 березня 2010 року Конституційний суд України виніс Ухвалу №15-у/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кіровської міської ради Донецької області щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, частин першої, другої статті 143 Конституції України, частини першої статті 10, частини першої статті 11, підпункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини третьої статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", абзацу сьомого статті 13, частини третьої статті 20 Закону України "Про теплопостачання", пункту 7 статті 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Суб'єкт права на конституційне подання - Кіровська міська рада Донецької області - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини другої статті 19, частин першої, другої статті 143 Конституції України, частини першої статті 10, частини першої статті 11, підпункту 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, частини третьої статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року N 1875-IV, абзацу сьомого (за конституційним поданням - абзацу шостого частини першої) статті 13, частини третьої статті 20 Закону України "Про теплопостачання" від 2 червня 2005 року N 2633-IV, пункту 7 (за конституційним поданням - пункту 7 частини першої) статті 18 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року N 586-XIV, а також відповісти на питання:

• - який орган повинен приймати рішення щодо тарифів на комунальні послуги: виконавчий орган міської ради, міська рада чи обласна рада, у разі, коли комунальне підприємство, яке надає послуги, засновано на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст і перебуває в управлінні обласної ради;
• - який орган повинен приймати рішення щодо тарифів на комунальні послуги: виконавчий орган міської ради чи міська рада, у разі, коли послуги надаються підприємствами комунальної власності відповідної територіальної громади;
• - тарифи на комунальні послуги, які надаються комунальними підприємствами, що перебувають в управлінні обласної ради, повинні встановлюватися, затверджуватися чи погоджуватися.

Зі змісту конституційного подання вбачається, що Кіровська міська рада Донецької області, по суті, просить надати їй консультацію з правозастосування, а саме щодо встановлення на підставі положень законодавчих актів органу, який прийматиме рішення стосовно тарифів на послуги з теплопостачання залежно від того, кому належить чи у кого перебуває в управлінні комунальне підприємство, яке надає такі послуги.

Конституційний Суд України виходить з того, що офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності. Офіційним тлумаченням вважається діяльність компетентного органу державної влади щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права (усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації). Правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам. Пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування. Надання консультацій чи роз'яснень з цього приводу не належить до повноважень Конституційного Суду України.

З порівняння мотивувальної частини трьох останніх Ухвал бачимо, що Конституційний суд сам собі суперечить підміняючи поняття, а саме:

• • в Ухвалі від 31 березня суд вказує, що офіційним тлумаченням вважається діяльність щодо з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, тобто усвідомлення та роз'яснення смислу норм права з метою найбільш правильної їх реалізації;
• • в той час як в Ухвалах від 20 квітня 2010 р. суд вказує, що президент порушив питання не про офіційне тлумачення положень Конституції України, а про практичне застосування норм Конституції України в майбутньому, що є фактично консультацією з правозастосування

Суд сам вказує в Ухвалі від 31 березня 2010 р., що офіційне тлумачення дається з метою правильної реалізації норм права. При тому в Ухвалах від 20 квітня 2010 р. він себе заперечує вказуючи, що питання про практичну реалізацію норм Конституції в майбутньому - суперечить меті офіційного тлумачення Конституції.

Крім того, з Конституційного подання Президента бачимо, що він клопотав дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Конституції України, з метою встановити чи правильним є його розуміння (тлумачення) цих норм, яке він описав у поданні.

Таким чином Подання Президента принципово відрізняється від Конституційного подання Кіровської міської ради Донецької області, в якому (останньому) дійсно просять здійснити правозастосовну діяльність, а саме - індивідуалізувати правові норми щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків. У Поданні Президента йшлося про тлумачення відповідних норм Конституції без обмеження колом суб’єктів та конкретними випадками дії відповідних норм Конституції.

З вищенаведеного приходжу до висновку, що Конституційний суд України неправомірно відмовив у порушенні конституційного провадження за поданням Президента України.

9 червня 2010 року Конституційний суд України виніс Ухвалу №39-у/2010 у справі №2-38/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина Яценюка Арсенія Петровича щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України

Громадянин Яценюк Арсеній Петрович звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, які були підписані 28 травня 1997 року в місті Києві та ратифіковані Законом України від 24 березня 1999 року N 547-XIV (далі - Угоди), щодо наявності підстав для перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання обґрунтовує посиланням на невідповідність певних положень Угод Конституції України і істотним умовам договору оренди державної власності України, які встановлені Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" у конституційному зверненні повинно бути зазначено обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України (пункт 4 частини другої статті 42), підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94). Однак, автор клопотання не додержав цих вимог.

В конституційному зверненні щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV "Перехідні положення" Основного Закону України Яценюк А. П. не навів наявність неоднозначного застосування судами або іншими органами державної влади цих положень.

У зв’язку з цим Конституційний суд відмовив у відкритті конституційного провадження.

Нажаль невідомо, що насправді п. Яценюк написав у конституційному зверненні, Скоріш за все він дійсно не навів прикладів неоднозначного застосування цих норм, оскільки прикладами застосування цих норм були тільки вищенаведені україно-російські угоди.

25 жовтня 2011 року Вищий адміністративний суд України виніс Постанову №П/9991/554/11, якою в позові ОСОБА_6 (можливо Тимошенко) до Президента України про визнання дій Президента України при підписанні 21 квітня 2010 року в м. Харкові Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України протиправними, зобов'язання вчинити дії, направлені на розірвання Угоди відмовив повністю.

ОСОБА_6 звернулась з позовом до Президента України про визнання дій Президента України при підписанні 21 квітня 2010 року в м. Харкові Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України протиправними, зобов'язання вчинити дії, направлені на розірвання Угоди.

В письмових запереченнях представник Президента України позов не визнала. Зазначила, що, підписуючи Угоду між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Президент України діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України. Відзначила, що згідно із пунктом 14 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України. Вказала, що повноваження Президента України визначені в статті 106 Конституції України, і, зокрема, передбачено, що Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України. Конституційний Суд України у Рішенні від 15 січня 2009 року N 2-рп/2009 зазначив, що лише Президент, як глава держави, наділений повноваженнями здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю. 27 квітня 2010 року внесений Главою держави проект Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України підтриманий парламентом і прийнятий як закон.

Суд мотивував свою постанову тим, що повноваження на укладання міжнародних договорів передбачено пунктом 3 статті 106 Конституції України, згідно якого Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори, а також Законом України «Про міжнародні договори». Зобов’язати Президента до вчинення певних дій можливо якщо це прямо рередбачено нормативними актами. Діючим законодавством України не передбачено обов'язку Президента України на розірвання міжнародних угод, внесення до них змін тощо.

При цьому тексті Постанови жодним чином не аналізує відповідність чи невідповідність укладеної угоди нормам ст.17 та п.14 Перехідних положень Конституції України. Нажаль у відкритих джерелах не знайдено позов, тому неможемо точно знати наскільки грамотно і якими нормами обгрунтовував позивач свої вимоги, а в Постанові суд описав обгрунтування позовних вимог лиш загальними фразами без посилання на законодавство.

Під кінець цього правового аналізу хочеться дати відповідь Віктору Андрійовичу Ющенку на питання, яке він підіймав у своєму конституційному поданні про те, що дія перехідних положень Конституції України повинна бути обмежена в часі певним строком – «перехідним періодом».

Так от, відповіддю є п.8 ст.1 Договору між Російською Федерацією і Республікою Грузія про правовий статус військових формувань Російської федерації, які тимчасово знаходяться на території Республіки Грузія від 9 жовтня 1993 року «перехідний період» - час перебування військових формувань Російської Федерації на території Республіки Грузія.

Проводьте паралелі самі.